Беременность

04.06.2014

Щоденник "Вже не сама, але ще не вдвох" 32 тижні

32 тижні вагітностіПривіт, ураганчик Софія! У нас з тобою учора був дуже насичений день. Усе почалося з того, що нашого татка попросили відвезти знайому вагітну тьотю Таню до Сум, де вона має скоро народити. Нам з тобою потрібно було іти на чергове УЗД, тому ми вирішили поїхати усі разом. 


У ніч перед поїздкою татко добряче виспався, а ми з тобою крутилися і все переживали, щоб тьотя Таня не народила вночі. Як виявилося згодом, ми це робили не дарма. О шостій ранку ми прокинулися і почали збиратися у дорогу. Щойно від’їхали від будинку, згадали, що забули термос із чаєм, але повертатися не захотіли. Під´їхали, загрузили у багажник сумки, посадили тьотю Таню і її сестру тьотю Ларису і вирушили. Їхали ми добре, адже у нас тепер нова машина. Близько дев’ятої години у тьоті Тані почалися схватки. Проте часу у нас було вдосталь, а до Сум залишалося все менше і менше, тому ніхто не хвилювався. 


Виїзжаючи із села Постольне (близько 18 км від Сум), у нас зламалася машина. Ось тут і почався «дурдом»: татко лазив біля машини і під нею, у тьоті Тані посилювалися схватки, мама намагалася усіх підтримати духом, тьотя Лариса почала трошки кипішувати, ми дзвонили на мобільні телефони усім, кому могли. Як виявилося поломка у нас серйозна, далі їхати не можливо. Тьоть ми відправили на попутній машині до Сум, татко розібрав повністю, а потім зібрав колесо, почали чекати евакуатор. Приїхав він близько 11 години. Загрузили машину, поїхали на СТО. Машину нашу забрали, сказали, коли зроблять, то подзвонять, а коли саме не сказали. Тьотю Таню забрали до пологового блоку, а усі її речі залишилися в машині. Ми забрали речі і поїхали на маршрутці розшукувати лікарню. Виявилося, що її направляли в одну, а коли вона прибула, направили в іншу! Врешті-решт ми дісталися туди куди треба, віддали сумки, побули якийсь час із тьотьою Ларисою і вирушили на інший кінець Сум, щоб зробити те, задля чого власно ми з тобою і їхали – УЗД! 


32 тижні вагітностіЦього разу УЗД нам робив дядя, а всі попередні рази тьотя. Він тебе добряче роздивився, ще раз підтвердив, що ти будеш дівчинкою, сказав, що ти важиш приблизно 2 кг 700 гр. Ото ти бегемотик! Я попросила, щоб він зробив твоє фото. Як виявилося ти у нас дівчинка скромна, йому довелося добрих 10 хвилин крутити апаратом в усі сторони, щоб сфотографувати твоє личко. Я його згодом вклею в твій фотоальбом, разом із тестом на вагітність та іншими фото. 


Потім ми знову вирушили на СТО за нашою машиною. Її все ніяк не вдавалося підлікувати. Ми прочекали ще близько 2 годин, на ремонт витратили майже всі наші гроші. Шкода, що так багато, адже ми планували купити тобі ліжечко і зимовий комбінезон чи конверт. Коли після шостої години, ми сіли у свою рідненьку машину і поїхали до лікарні, здавалося, що ми провели у Сумах цілу вічність. Як виявилося тьотя Таня ще не народила, але вже кричала на всю лікарню. Тьотю Ларису до неї не пускали. На дворі було вже темно і ми з нею пішли заглядати в усі вікна. Потрібне вікно знайшли не одразу. На ньому висіли жалюзі, але ми все-таки умудрилися заглянути у маленьку щілинку. Тьоті Тані було мабуть дуже боляче і вона сильно кричала, а я так розпереживалася і за себе, і за неї, і за тебе, і за машину, що розревлася. Татко ледве мене заспокоїв. Мабуть це було схоже на істерику. 


Тьотя Лариса подзвонила сестрі по телефону, трошки її заспокоїла, потім поговорила з лікарем і десь о 18:30 ми почали збиратися додому, все-одно із нас там толку не було. Зібраться то ми зібралися, але уже на другому повороті не знали куди їхати, адже ні я, ні татко, ні тьотя Лариса у Сумах не орієнтувалися. Дякуючи добрим людям, близько сьомої години ми вже були на виїзді, заправили машину і вирушили додому. День був важкий для всіх, розмовляти не хотілося. 


Проїхавши більшу половину дороги у тьоті Лариси задзвонив мобільний. Телефонувала лікар, яка повідомила, що тьотя Таня стала мамою. О 20:02 у неї народився хлопчик – Нікіта, 3950гр, 54 см. Ото ми були щасливі! Сьогодні з самого ранку йде дощ, татко вирішив залишитися вдома і не йти на роботу. Ми придумали цікаве заняття – сфотографувати тебе у животику ы влаштували цілу фотосессію. Кицюнька, ми тебе дуже-дуже любимо і з нетерпінням чекаємо того моменту, коли зможемо взяти тебе на ручки, потрагати за носика і поцілувати у п'яточку. До скорої зустрічі, моя маленька!  


Автор: Таня Бондаренко - специально для Родительского клуба "Здоровый ребенок"

Возврат к списку


Только зарегистрированный пользователь может оставлять комментарии. Войти или зарегистрироваться