Роды

02.06.2014

Сімейні пологи

Що це? Сучасна модна тенденція, чи нормальний, природний розвиток подій, коли двоє вирішили ділити не тільки ліжко, а ще й створити сім»ю, народити і виховати дітей? Якщо чесно, відповіді на це питання я ще й досі не знаю… Просто розкажу, як це було у нас.


2 рожеві смужки на тесті стали для нас приємною подією, хоча трошки і неочікуваною. Ми перебували в ейфорії. На моє запитання «Чи хочеш, щоб ми народжували разом?» чоловік відповів «Ні, ні в якому разі, краще я вдома почекаю!!!». Проте у мене було попереду ще аж 8 місяців, щоб його самовпевнене «ні» перетворилося на «так, можливо».


Чому ж деякі чоловіки без вагань ідуть на пологи, а інших туди нічим не заманиш?


Я почала шукати відповідь на це питання. І як не дивно, знайшла її одразу. Я згадала, як нас, студентів-медиків, вперше повели на пологи. На той час ми вже теоретично знали майже все, як розташована дитинка у матці, як вона робить різні повороти голови і плечиків проходячи через родові шляхи, як відбувається власне народження і таке інше. Проте побачивши процес народження власними очима особисто я була в шоці. Пологи пройшли нормально, і мама, і дитинка почувалися добре. Не було ніяких ускладнень. Все відбулося дуже швидко, буквально кілька хвилин минуло від того моменту як ми зайшли до пологової зали до того, як почули перший дитячий крик. Чому ж тоді я пережила шок??? Та тому, що раніше ніколи нічого подібного не бачила… Добре, що у наш час, знайти відеоролик з пологами в інтернеті зовсім не важко… Але підготовку я почала зовсім не з цього.


Перший раз я просто попросила чоловіка відвезти мене на УЗД. Спеціально вибирала того лікаря, який не забороняє при обстеженні перебувати в кабінеті іншим (так званим стороннім) особам. Так склалося, що я майже не бачила нашого малюка на екрані монітору, а чоловік встиг роздивитися все. Лікар розказувала де пальчики, де ручки і ніжки, де який внутрішній орган та інші подробиці. Дитинка була всього 35 мм завдовжки, але вони умудрилися все-все роздивитися. А на останок, дитинка помахала ручкою, наче кажучи «Привіт, батьки!». Ми попросили знімок малечі і поїхали додому. Я не можу передати словами, які у нас були відчуття. Вдивляючись у чорно-білі розводи фотокартки, чоловік не вмовкаючи розповідав про все, що він бачив.


Другого разу ми чекали з ще більшим нетерпінням! Адже наша дитинка підросла і нам мали повідомити її стать. Вражень від УЗД було не менше, ніж першого разу. А потім почалися рухи дитинки. Кожного вечора я розповідала коханому, як пройшов наш день. Як ми активно рухаємося і куди штовхаємо маму. Прикладаючи руки до животика, чоловік намагався вгадати якою саме частиною тіла його штовхнула маленька. А ще вони почали секретничати: коханий залазив під ковдру і щось тихенько, щоб я не чула шепотів «на вушко» нашій донечці. Ось так непомітно спивав час. Я вже навіть не уявляла, щоб був такий день, коли татко не спілкувався б із животиком. Заводячи розмову про сімейні пологи, все частіше ми сходилися на тому, що чоловік буде поруч зі мною, але на сам потужний період, тобто народження дитинки, він на кілька хвилин вийде у коридор.


Оскільки я вже кілька разів була на пологах, то він все частіше задавав мені питання, а як все буде, а тобі буде боляче, а кому роблять розрізи, а кого шиють, а чи може дитинка застряти і подібні… Саме тоді мені допоміг інтернет. Знаючи, що чоловік страшенно боїться крові, я почала шукати «не страшні» відеозаписи пологів. Спочатку це був просто відеоролик, який транслював перебіг пологів із научної точки зору, тобто фізіологічно. Потім відеозаписи нормальних пологів без розривів, кровотеч і подібного. На запитання, а як же все буде у мене, я відповідала, що побачимо… І ось настав той довгоочікуваний день… точніше ніч. Інтервали між переймами були по 5 хв і ми вже точно знали, що зовсім скоро станемо батьками. Нас швиденько оформили у приймальному покої, ще хвилин 30 пішло на огляд лікаря і взяття різних аналізів і ось ми у пологовій залі. Один на один, персонал тільки у віконечко поглядує. Хоча схватки були дуже болючі і часті, але плече коханого, на якому я весь час висіла і його руки, які розминали мені спину, додавали мені впевненості… Медики почали один за одним заходити до кімнати, мені сказали лягти на ліжко і слухати їхні вказівки. Чесно кажучи, я навіть не подумала, що настав саме той момент, коли чоловік мав залишити мене. Я намагалася робити все правильно, але чомусь дуже виснажилася і сили вже майже покинули мене.


Слова «Давай, ще трошки, ти зможеш» уже нічого не значили для мене і ось саме в цей момент, я почула голос чоловіка «Обережно, ти дитині голову роздавиш!». Тоді я спитала: А ти її бачиш? - Ага, така чорнява і волосата… Не знаю, де вже і взялися ті сили, але за кілька секунд донечка нирнула до рук акушерки… Перший крик, перше прикладання до груді, купа дзвінків по мобільному батькам, друзям, родичам… Через кілька днів, мама чоловіка запитала мене, як же тобі вдалося заманити мого сина на сімейні пологи, адже він може втратити свідомість від порізаного пальця або розбитого коліна. Чесно кажучи, я не знаю. Чи то завдяки довгим місяцям підготовки, чи то так склалися обставини, чи зірки так вистроїлися… То вже не важливо! Головне те, що зовсім скоро, ми збираємося на другі наші пологи, і сумнівів у тому, що вони будуть сімейними взагалі немає!


Автор: Таня Бондаренко - специально для Родительского клуба "Здоровый ребенок"

Возврат к списку


Только зарегистрированный пользователь может оставлять комментарии. Войти или зарегистрироваться