Роды

04.06.2014

Моя история родов - Остапенко-Пугач Екатерина

история родовТаїнство… Незбагненне диво… Неймовірне явище та унікальний природній, але такий загадковий процес … Це все про народження дитини, яке без сумніву можна назвати Божим дарунком відчуття цілковитого щастя через перманентний стан болю і мук. Біль - це  лише миттєвість на шляху до зустрічі з найбільшим щастям у жіночому житті – власною рідною дитиною.


Напевно хтось скаже, що пологи –звичайний біологічний процес для жіночого тіла з медичної точки зору, але це й найдивовижніший процес психоемоційного перевтілення зі звичайної жінки на унікальну маму.


Звичайно, вже по мірі збільшення животика, все більш і більш поринаючи у власні нові відчуття прийдешнього стану материнства, приходить усвідомлення змін, які ось-ось відбудуться у нашому спланованому і розміреному житті.


Мені неймовірно пощастило! Всю вагітність ми з малюком були оповиті турботою та увагою близьких, для яких очікування появи довгожданого Остапчика було не менш тремтливим, ніж, власне, для мене самої. Я повністю мала змогу присвячувати всю себе цілковитій концентрації виключно на власному психофізичному стані і від того зв’язок з малим здавався вже надміцним і над реальним.


Бажаний, коханий, довгоочікуваний, розпещений ще у животику, він часом поводив себе примхливо і ми завчасно і слухняно лежали весь термін на збереженні, дослухаючись до кожного слова авторитетних лікарів. В дечому ми безперечно перегинали палицю, створюючи надмірний ажіотаж навколо «типових» скарг усіх вагітних  жінок. Але, мабуть, з першої довгожданою дитинкою інакше й не може бути….


Здавалося б ми передбачили і спланували все: присутність на пологах « свого» лікаря, домовленість з іншими спеціалістами, але….человек  предполагает, а Господь распологает. Не так сталося, як гадалося. У результаті складних пологів через майже відсутню родову діяльність та подвійне туге обвиття, наш синочок переніс важку родову травму і в додаток - акушерський парез Дюшена-Ерба, що при вазі 3,200 кг апріорі не має статися. Це зараз, аналізуючи свої пологи, я можу спокійно говорити: «на все воля Божа».


Але тоді з тим все проникним розпачем, шоком і відчаєм я не могла опанувати себе. Коли потроху прийшла до тями, разом з тим прийшло й раціональне усвідомлення того, що щасливе життя триває всупереч всім випробуванням. Всередині мене точилася запекла боротьба: прийняти вирок долі і волю Божу чи наполегливо виборювати шанс на диво - виздоровлення сина. Материнське серце та її зусилля ладні творити дива! Тому, не припиняючи докладати надлюдських зусиль до одужання Остапа і щохвилинно молячись і благаючи прощення і благословення у Бога, ми помітили позитивні зрушення у його стані: спочатку ледь помітні лише для нас, а потім і для оточуючих.


Перший рік життя Остапа - безкінечна боротьба за право жити як усі. І ми завдяки підтримці та кваліфікованій допомозі спеціалістів і, безперечно, завдяки волі Божій, зробили це.


Складний і виснажливий процес реабілітації як раз був у розпалі,коли я дізналася приголомшливу новину - ми чекаємо на друге маля. Мої думки тієї миті: « не зараз, не з Остапом, боюся ще раз, не хочу, не можу…» Та чоловік виважено заспокоював і переконував: « так треба,так має бути,адже народження  другої дитини - це зовсім друга історія, з іншим сюжетом і ходом подій, і, неодмінно, з хеппі-ендом.»


Але цю історію я розповім вам пізніше, через пару тижнів, коли наша донечка з’явиться на світ. А зараз ми в спокійному очікуванні прийдешнього щастя. Бо народження дітей – найдорожчий скарб, здобуток і найбільше диво у цілому світі.



Мама: Остапенко-Пугач Екатерина

Возврат к списку


Только зарегистрированный пользователь может оставлять комментарии. Войти или зарегистрироваться