Роды

03.06.2014

Моя история родов - Світлана Будз

Моя история родовСьогодні вирішила написати про свою вагітність. Ну так виходить, що друга розповідь із тої опери, що й перша. Але тут є велика різниця. І вона полягає у тому, що я ще не знайома із своїм лялятком. А розповідати буду про те, які зміни зі мною відбувались протягом цих дев?яти місяців. Як ви зрозуміли дев'ять місяців - це моя вагітність.

 

Двоякі почуття розривали душу і серце, коли дізналась що вагітна. П'ять, а той більше тестів було зроблено мною, поки до моєї свідомості дійшло, що одна з двох полосок не зникне просто так.

 

«Так, що робити? Що буде далі? Як про це всім повідомити? Боже, поможиииииииии!Що ж буде?», - ціла низка питань, душевного крику стукали по голові . І виникали різні думки. То величезна радість враз змінювалась скаженим страхом, то знову все тіло сковував жаль до себе , а то знову раділа, що у мене буде щось маленьке, рідненьке, моє і я знову відчую всі ті радощі і захоплення , які з?явились з появою мого первісточка. Так я на повному роздоріжжі. Я то взагалі можу запитати поради у будь-кого, але рішення приймаю тільки я - такий у мене характер, хто б, що не радив прислухаюсь, але повністю ніколи не слухаю, бо вже впевнилась у тому, що потім дуже шкодую, якщо повністю роблю те, що радять інші. Можливо це виглядає і безглуздо, але якщо чинити так, як вважаєш за потрібне потім не має на кого жалітись ти вчинив так, як хотів сам. Ось і я вирішила послухати порад інших.

 

Різні були думки, зараз не хочу їх всі згадувати, бо є приємні , а є і не дуже. Я розумію, що скільки людей - стільки й думок, але добре, що у таких ситуаціях люди проявляють себе у повній мірі такими, якими вони є насправді. Отож вирішилось все на добро - буде малятко! І найпершим було рішення, що цього разу все буде по правилам. Але як то кажуть: планувати майбутнє - Бога смішити, так і у мене не все так сталось як гадалось.

 

До сьомого місяця ми їздили за кермом, постійно десь ходили, наводили генеральну чистоту домівки (так відволікалась від дурних думок), любили в барчиках позависати, інколи плакали. Та з появою величенького животика - все почало мінятись. Вже не дуже получалось ходити по вулиці, бо стало слизько. Тож основним заняттям стало все те, що можна зробити дома: прибирання, готування, читання і постійні дзвінки майбутньому татові для прохань чогось смачненького. Цього разу маля теж вирізнялось своїми смаками, і на відміну від старшенького (він любив сир і томатний сік), дуже вимагав від матусі вітамінів - гранати я їла ледь не кілограмами вдень, вже чоловіка продавці і не питали, що він буде купувати, а зразу важили чудо фрукти. І поїдаючи чергові порції завжди думалось про одне - як там моє маленьке, як у нас все пройде? Страшно було дуже-дуже, але чомусь не за себе, а тепер за своїх двох діток. І з кожним днем все більше росло бажання зустрітись із малявочкою, тому так кожного разу раділа черговим УЗД. Доречі на них нам зразу повідомили, хоча я і не вспіла нічого сказати : «У вас буде хлопчик, це точно, бо у нього все???? дуууже добре видно». І в той момент першого «неформального» знайомства сльози просто стримувала і не могла і слова сказати, а у чоловіка і лоб був мокрий, і руки трястись почали, бо поки не бачили маля все сприймалось якось абстраговано, а побачене навернуло на реальність - ВИ СКОРО ЗНОВУ СТАНЕТЕ БАТЬКАМИ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНКИ!

 

Моя история родовОчікування - це найскладніший процес, але і найпрекрасніший у житті будь-якої жінки. Як чудово жити з почуттям переповненості щастям, яке живе у тобі. І певно саме це щастя по мені було дуже видно, бо всі , кого я не зустрічала казали в один голос, що я не просто стала гарнішою, а повністю змінилась і тільки у кращий бік. Та час біжить швидко і уже прийшла пора останніх консультацій. Приїхавши до свого лікаря я почула звістку, що мене уже додому ніхто не відпустить адже дорога не дуже хороша, я вже ось-ось може й народжу, вод у мене дуже багато, та ще й дитя має пуповину на шийці. Ось тут я така розважлива, спокійна, впевнена, страшенно запанікувала. І саме в цей момент зрозуміла головне - я дуже хочу цю дитину, і дуже її люблю, а все інше не має значення. Чоловіка на всяк випадок я запевнила , що обов'язково на свята буду дома, бо ще не народжу - попереду Новий рік. Ще і доприбирати треба, і щось смачненьке зготувати, та й святкувати я точно в пологовому не буду. З такими думками я пролежала тиждень і вже 29 грудня вирішила, що певне поїду додому, але за цей лікарняний період я виросла до таких розмірів, що аж страшно - я то не поправилась, а ось моє пузятко стало як гора. Моє багатоводдя росло не по днях, а по годинах. Так як перше у мене було кесарське, то друге планували теж, через велику кількість вод і пуповину.

 

Операція назначалась на 4 - 5 січня. Тож святкувати буду дома. Але не так сталось як гадалось. І у ніч з 29 на 30 я чогось почала вставати кожні 20-30 хвилин і бігати у т?.т. сказала я про це лікарці і почула те, про що й здогадалась сама - скоро стану мамою. Але ще декілька днів у мене є, до перших чисел дотягну. Але й тут я не вгадала - маля вирішило по-своєму. І ввечері 30 грудня я зрозуміла - час нашої зустрічі прийшов. І давай дзвонити чоловікові. А він в шоці , не знає що робити. Та я строго наказала всім казати, що ще нічого не ясно і в мене все добре. Після нашої розмови він в буквальному розумінні дістав лікарку дзвінками і врешті решт домовився, що вранці з нею зустрінеться і поїдуть разом в пологовий.

 

Ранок почався з того, що моя лікарка дуже здивувалась - чому мене не перевели в дородову. А я ще не вірила , що то нарешті все почалось. Дзвоню чоловікові і кажу, що пора. А він: «Що вже почалось? О Боже, я біжу, куди бігти, що робити?».

- Іди на приймальне.

- Що справді почалось? Може ще ні?

- Та вже приходь, почалось!

 

Моя история родов

Стою в сорочці і він біжить, переодягнувся, а очі радісно-налякані. І тут почалось найцікавіше. Я вже й забула, як воно, та швидко все пригадалось. Боліло але терпимо, та ще й татусь весь час смішив, повторюючи: «Ти роби, що хочеш, говори на мене, як хочеш - я знаю, що тобі болить, я все витерплю. Що тобі помогти?». А мені в цей момент хотілось, щоб мене не зачіпали. А тут як на зло всі ходять, мене дьоргають, оглядають, і вирішують чи я сама народжу. І усе повторюється як 10 років тому - матка чомусь повільно відкривається, тож хочуть стимулювати. А я як пригадала ту попередню стимуляцію, то враз ввімкнулась захисна реакція - нехай краще ріжуть, ніж знову промучусь і я, і дитина. І де та сміливість взялась - не знаю. Наскільки я боялась операції, настільки в той момент весь страх зник, і тільки одне в голові: маля має родитьсь здорове, мені требі витримати, бо у мене є ще одна дитина! Швиденько переодяглась (точніше роздяглась) і навіть не оглянулась до чоловіка, і слова не промовила - пішла в операційну. Лежу на столі і прошу Бога ласки, помочі. Прочитала Отче наш та й провалилась у глибокий, приємний сон, де зустрілась і з чоловіком, і з синочком. І крізь сон чую: «Інна прокинься». Відкриваю очі і бачу всіх лікарів, а вони мені: «Скажи щось». А я тихо: « Я вас всіх люблю». А далі мить, яку буду згадувати все життя. Сидить наш татусь а на грудях у нього ворушиться щось під одіялом.

- Покажи нашу лялюсю.

- Ось воно.

І невимовна радість, тепло огорнуло серце і всю мене сльози градом. Боже я й не думала, що воно таке хорошеньке. Таке миленьке, маленьке і дуже-дуже рідненьке. А чоловік мій просто світиться щастям і без упину розказує, як він його грів, цілував, притуляв з першої хвилини життя. Я не знаю чи існують кращі миті в житті, а моя щаслива мить - це поява моїх маляток. Та цьогорічний новорічний подарунок ми ніколи не забудемо. І тепер, як нас хтось розпитує за нашого маленького синочка ми всі вихваляємось, що народилось наше сонечко 31 грудня на Новий рік.
Ось так наша сімейка поповнилась ще одним козачком. Дай Боже вам діток, щастя, радості!

 

Мама: Світлана Будз

Возврат к списку


Только зарегистрированный пользователь может оставлять комментарии. Войти или зарегистрироваться